Сучасне Середньовіччя та полювання на ромів

На Одещині люди влаштували погром та вигнали ромів із селища, а місцева влада винесла постанову про «не проживання ромів». Що стало причиною та чи вдалось відстояти порушені права?

Погром у Лощинівці

Лощинівка – звичайне українське селище, у якому, як і будь-де, час від часу відбуваються різні правопорушення. Поліція здійснює розслідування, проте не завжди вдається притягти до відповідальності злочинців через неможливість знайти підозрювану особу, відсутність бажання у потерпілих подавати заяву та інші обставини. Коли ж правоохоронці не знаходили винних, їх знаходили місцеві жителі. Точніше припускали, що це зробили роми, які також проживали у селищі. Це стало причиною поступового зростання напруги та невдоволення. У серпні 2016 року в селищі сталась трагедія. Біля покинутого будинку на околиці було знайдено понівечене тіло маленької дівчинки. За кілька годин поліція затримала підозрюваного – 20-річного рома. Не дивлячись на покази свідків, які підтверджували алібі чоловіка, поліція все ж публічно оголосила його підозрюваним у вчиненні злочину. Цього для місцевих жителів виявилось достатньо, аби почати самотужки розбиратися, на їхнє глибоке переконання, з джерелом усіх місцевих лих – ромами.

Людський гнів зачепив навіть тих, хто з народження проживав у Лощинівці та мав добросусідські відносини з іншими жителями. Розлючений натовп ураганом пронісся оселями ромських сімей, розбивав скло, виламував двері, знищував майно. Це відбувалось навіть попри наявність працівників поліції, які слідкували за громадським порядком та намагались запобігти жертвам (правоохоронців у цей день було майже у 10 разів менше за нападників, підкріплення під’їхати вчасно не встигло). Від погромів тоді постраждали семеро сімей (близько тридцяти п’яти осіб). Вони встигли сховатися і це допомогло їм уникнути травмувань. Лише наступного дня прибуло підкріплення, і поліція організувала безпечний коридор, аби роми змогли покинути село.

У цей час до подій підключився ще один представник влади, сільський голова, який підтримав натовп і прийняв рішення, згідно з яким усі роми мали залишити село. Хоча рішення це порушує і законодавство, і принципи прав людини, але воно тільки додало місцевим жителям впевненості в правильності їх дій.

«Ці цигани дзвонять нашим людям і погрожують спалити школу, ми вже просто не знаємо, як з цим боротися. Вони продавали тут наркотики, влаштовували бійки, вимагали у школярів гроші. Вбивство дівчинки стало останньою краплею. І ми врешті виявились винними?» , – відверто не розуміє, чому багато журналістів засудили вигнання ромів з села одна з мешканок Лощинівки.

Залишившись без будинків і захисту, вигнані з села люди звернулися за допомогою до правозахисників.

«Коли мені запропонували взятися за цю справу, я навіть не замислювалася якої національності постраждалі. Для мене це було не важливо. Просто отримала сигнал, що відверто порушуються права людини. Мені захотілося допомогти людям, які не здатні себе захистити. Це вже потім стала вивчати питання дискримінації, негативної стигматизації і так далі», – згадує Юлія Лісова.

Разом із адвокаткою потерпілі домоглися порушення кримінальних справ не тільки щодо погромів, але й щодо бездіяльності поліції та розпалювання ворожнечі головою сільської ради.  

Правоохоронні органи одразу ж здійснили перевірку за фактом звинувачень у бездіяльності під час погрому та дали пояснення, що у день погромів Ізмаїльський районний відділ поліції міг направити в село лише 11 співробітників, щоб зупинити близько 180 осіб, а поліцейські з інших районів не встигли би приїхати.

Відзначимо, коли у січні того ж 2016 року в Одеській області натовп зібрався на ринку “Сьомий кілометр” для зміщення з посади його директора, туди відразу ж направили кілька десятків співробітників, як поліції, так і Нацгвардії. Тоді правоохоронці не допустили заворушень. У ситуації в Лощинівці, за словами Юлії Лісової, працівники поліції, які приїхали у день погромів, окрім запобігання людським жертвам могли також здійснювати фіксацію винуватців заворушення, однак цього не відбулось.

«Справу проти людей, які безпосередньо влаштовували погроми, порушили відразу ж, але без підозрюваних. Ми з потерпілими приїжджали в поліцію. Після перегляду відеозаписів, зроблених очевидцями з місця події, вони вказували на конкретних людей, назвали їх прізвища і навіть місця проживання. Однак поліція все одно відповіла нам, що неможливо нікого знайти. Справу щодо розпалювання ворожнечі головою сільради взагалі відмовилися порушувати, посилаючись на відсутність складу злочину. Лише через слідчого суддю нам вдалося цього досягти», – уточнює адвокатка.

Юлія Лісова

Протягом кількох років адвокатка разом з керівником Ромського правозахисного центру Володимиром Кондуром. через суд намагалися захистити порушені права постраждалих. Лише у 2019 році П’ятий апеляційний адміністративний суд (м. Одеса) частково задовольнив позовні вимоги на користь потерпілих: дії сільського голови та бездіяльність поліції були визнані судом незаконними, постраждалим – призначено компенсацію моральної шкоди. 

У червні 2020 року Верховний Суд скасував це рішення, тож розгляд справи розпочався наново.

Через відсутність ефективного розслідування правозахисники подали скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Це вже не перший випадок, коли за бездіяльність окремих представників влади відповідає країна. Як приклад, справа Бурлі та інших проти України.

У селі Петрівка, Іванівського району Одеської області під час однієї з бійок місцевої молоді загинув 17-річний українець. У його смерті жителі села почали звинувачувати місцевого рома. Після цього кілька разів відбувалися збори жителів на сесіях селищної ради, під час закриття однієї з яких селищна рада вирішила звернутися до правоохоронних органів, щоб «забезпечити виселення соціально-небезпечних осіб, незалежно від національності з території селища». Того ж дня ввечері селищний голова та працівники міліції порадили ромам покинути селище, адже очікувалось, що люди влаштують погром. Так і сталося: пізніше кілька сотень розлючених людей влаштувала самосуд, вигнавши ромів із села. Будинки, що належали постраждалим, були розграбовані. Одну з осель спалили. Кілька міліціонерів, які при цьому були присутні, не зупинили мародерство, і, скоріше за все, намагалися запобігти  людським жертвам. Потім були тривалі судові спори, які ні до чого не призвели. Правозахисники були змушені звернутися до ЄСПЛ. Засідання довелося чекати 16 років, але в підсумку суд зобов’язав Україну виплатити сімнадцятьом постраждалим внаслідок погромів від 9 до 11 тисяч євро.

Справи проти України в ЄСПЛ

Україна є однією з країн-лідерок за кількістю звернень до ЄСПЛ через порушення прав людини. Загальна сума компенсації, яку держава має сплатити потерпілим за результатами розгляду таких звернень,  за офіційними даними Мін’юсту – майже 1,5 млн. євро.

«У моїй практиці був випадок, коли підозра в скоєнні злочину впала на темношкірого чоловіка, схожого на рома. Після цього поліцейські приїхали в поселення, де проживало 20-30 ромських сімей, ламали двері в їх будинках, укладали всіх на підлогу без вагомих на те причин», – наводить приклад Керівник Ромського правозахисного центру Володимир Кондур.

Таке ставлення тільки погіршує ситуацію, адже як наслідок більшість ромів боїться звертатися за допомогою до правоохоронних органів (за останніми опитуваннями Ромського правозахисного центру, лише 6 відсотків респондентів довіряє поліції). Відповідно, при виникненні будь-якого конфлікту його намагаються вирішити своїми силами, що породжує додаткові суперечки.

За даними Української фундації правової допомоги, в країні протягом 2015-2020 років із 597 кримінальних проваджень за порушення ст. 161 КК України   до суду дійшла лише 21.

Злочини, вчинені з мотивів нетерпимості до ромів

Для запобігання правопорушенням сил одних активістів і правоохоронних органів не достатньо. Навіть якщо поліцейські активніше займатимуться превентивною діяльністю, все одно залишаться інші приводи для конфліктів. Один із них – стихійні табори, а точніше сміття, яке після них може залишитися.

За словами Володимира Кондура, найчастіше злочини з мотивів нетерпимості здійснюють саме проти трудових  мігрантів, які приїжджають до Києва, Івано-Франківська, Херсону із Закарпаття та Волинської області на сезонні заробітки: збирають урожай, працюють різноробами на будівництвах, сортують сміття тощо. Живуть вони при цьому, частіше за все на вулиці. Місцеві жителі, особливо ті, хто дотримуються радикальних поглядів, від стихійних наметових містечок не в захваті. Часом невдоволення переростає в погроми. Сумний приклад – напад на ромський табір у київському Голосіївському парку в 2018 році.

Володимир Кондур

Щоб уникнути повторення подібних ситуацій, на рівні Міністерства внутрішніх справ створили міжвідомчу групу і розробили алгоритм роботи місцевої влади з такими трудовими мігрантами. Алгоритм охоплює надання медичного обслуговування, створення тимчасових класів для дітей, і, головне, допомогу в отриманні документів (у деяких ромів немає навіть паспорта). Однак, на думку Володимира Кондура реально якісь складові цього алгоритму частково виконуються лише в Києві та у Львові, за активної підтримки  ромських громадських організацій.

* Примітка: навчальний курс «Захист потерпілих від дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті» був реалізований Української фундацією правової допомоги спільно з Центром «Соціальна дія», Адвокатським об’єднанням «ПРОВЕ», Регіональним центром прав людини за підтримки Програми «Права людини та правосуддя»  Міжнародного фонду «Відродження»


НАПИШІТЬ НАМ




Дякуємо!
Скоро ми зв’яжемося з вами!