Що таке дискримінація та як з нею боротися?

Чим загрожує дискримінація та як навчитися не обмежувати права та можливості інших людей незалежно від їх статі, кольору шкіри, віросповідання чи статків? Про це та багато іншого – у найдискусійнішій темі Першого модулю навчальної програми для громадських радників “Запобігання дискримінації“.

Кожна людина має набір різних ознак, яких вкрай важко або неможливо позбутися/змінити: стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні або інших переконання, національне чи соціальне походження, належність до національних меншин, майновий стан, народження. Наведений перелік ознак визначений у статті 14 Європейської конвенції про права людини. Він не є вичерпним і може доповнюватися іншими ознаками, як-от: сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, стан здоров’я, наявність/відсутність дітей та інше.

У більшості випадків ми навіть не замислюємося над цими ознаками – як своїми, так і над тими, що мають люди навколо нас. Але бувають випадки, коли та чи інша ознака стає причиною, через яку з людиною поводяться гірше, ніж з іншими, обмежують в її правах. Це і є дискримінація.

І практично кожен у своєму житті так чи інакше стикався з її проявами:

  • відмова у працевлаштуванні дівчатам і жінкам через те, що вони можуть завагітніти і піти у декретну відпустку;
  • відмова в обслуговуванні через “не ту” мову;
  • необхідність обирати між “чоловічими” і “жіночими” професіями;
  • складнощі в оренді житла через статус переселенця тощо.

Дискримінація – це менш прихильне поводження з людиною, ніж з іншими людьми в аналогічній ситуації, через певні ознаки цієї людини.

Це явище принижує людську гідність та має різні форми:

1пряма дискримінація – проявляється в ситуації, коли з людиною поводяться гірше, ніж з іншою особою, через певні її ознаки, відкрито й без застережень;

2непряма дискримінація – коли при однаковій ситуації чи правилах для всіх, людина чи група осіб опиняється в гіршому становищі, ніж інші, через свої ознаки.

В Україні дискримінація заборонена Законом, тому потрібно навчитися відрізняти ситуації дискримінації для того, щоб їй протидіяти та запобігати.

Закон не лише визначає дискримінацію, перелічує ознаки за якими заборонено дискримінувати, пояснює форми дискримінації та встановлює відповідальність за неї, а й надає інструкції куди необхідно звертатися, якщо дискримінація відбулась – що дуже важливо з огляду на специфіку діяльності громадських радників. Крім того, заборона розрізнення або нерівного поводження з людьми через їх ознаки згадується в багатьох інших законах, які захищають у таких сферах як, освіта, медичні послуги, товари та послуги, соціальний захист тощо.

На жаль, українському суспільству досі бракує розуміння та усвідомлення суті самого явища та випадків дискримінації, а також необхідності боротьби з будь якими її проявами. Про це свідчать дані загальнонаціонального дослідження “Права людини в Україні”:

  • понад чверть населення України (25,7%) не вважає дискримінацію серйозною проблемою
  • 43,9% опитаних кажуть, що дискримінація загалом серйозна проблема, але є і більш важливі
  • лише 15,6 % респондентів зауважили, що дискримінація в Україні є дуже серйозною проблемою
  • найчастіше в нашій країні дискримінують за ознаками віку (37,4%), інвалідності (32,7%), майнового стану (24,4%), національності (14,8%), релігійних поглядів (12,2%) та належності до ВПО (11,8%).

Детально розібратися із цим складним явищем і на конкретних “живих” прикладах розглянути її прояви в Україні та світі, а також знайти правильний підхід для допомоги людині, яка стала жертвою дискримінації, майбутнім громадським радникам допомагає Ірина Федоровичдиректорка ГО Центр «Соціальна дія», співголова координаційної ради Коаліції з протидії дискримінації в Україні, тренерка та авторка багатьох посібників на тему протидії та запобігання дискримінації для державних службовців, поліцейських, громадських активістів та тренерів.

Ірина працює над низкою проектів із запобігання та протидії дискримінації, юридичного супроводу потерпілих від порушень прав людини, розробляє та проводить навчання з прав людини для різних цільових аудиторій. Співпрацює з агенціями ООН, Радою Європи та інституціями Європейського Союзу.

Вдає, що виховує кота, бігає півмарафони та захоплюється подорожами, цього року буде відкривати для себе нову та невідому Україну.

Намагання зробити навколишній світ трохи кращим та зменшити прояви дискримінації – це як бігти дуже довгий марафон – здається неможливим з огляду на купу стереотипів та усталених практик, з якими люди прощаються дуже неохоче. Але як і будь-який марафон, цю роботу можна подрібнити на менші завдання – комусь пояснити про інклюзивну лексику, інших навчити використовувати розумне пристосування, для когось спрацюють політики рівності на упередження дискримінації, а когось треба вчити відстоювати свої права в суді. Всі ці спільні зусилля роблять нашу дійсність трохи кращою та зменшують прояви дискримінації. Величезний вклад в цій роботі відіграють і громадські радники: ось хто вміє бігати на довгі дистанції задля покращення життя громад в перспективі

Ірина Федорович

НАПИШІТЬ НАМ




Дякуємо!
Скоро ми зв’яжемося з вами!