Якими є права людини та їх покоління, як їх реалізовувати та захищати, якими міжнародними та вітчизняними нормативними документами регламентуються ці права – в основоположній темі Першого модулю навчальної програми для майбутніх громадських радників розповідає Марія Цип’ящук, викладачка, тренерка з прав людини та виборчих прав, адвокатка у сфері захисту прав людини, правозахисниця, членкиня Правління Асоціації юридичних клінік України, лауреатка Конкурсу “Молодий правник року – 2019”.

“На мою думку, розпочинати навчання громадських радників із розуміння питань прав людини не просто важливо, а справді необхідно. Усвідомлення того, чим є права людини, якими можуть бути їх порушення та як їх захищати, допомагає значно масштабніше бачити кожну життєву ситуацію та відповідно реагувати на неї”

Марія Цип’ящук

Людина, живучи в суспільстві, не вільна від правового регулювання і перебуває під впливом права та інших соціальних норм (моральних, релігійних, політичних, корпоративних тощо). Держава, в свою чергу, повинна функціонувати таким чином, щоб – з одного боку – захистити права людини, а з іншого – створити умови, в яких людина може реалізувати ці права. Для цього суспільство та держава створюють спеціальні органи та інстанції, кожна з яких має свої функції. Тільки за таких умов можна говорити про юридичне поняття «права людини».

Єдиного визначення прав людини сьогодні не існує, оскільки це дуже складне та багаторівневе поняття. Можна розглядати права людини, як певний щит від держави, який водночас захищає людину від неправомірних посягань, а з іншого боку – створює середовище можливостей, де людина може реалізувати свої фундаментальні потреби, які випливають із самої біологічної та соціальної природи людини і необхідні для її нормального розвитку.

Таким чином, права людини – це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві. Юридично вони закріплені у Конституції, Міжнародних договорах, законах та підзаконних актах.

Проте право не слід зводити лише до нормативно-правових актів або законодавства: воно існує і у фундаментальних правових принципах, таких як: поваги до людської гідності, верховенства права, справедливості, рівності та свободи кожної людини. Ці принципи є основою права та його дії, і саме вони повинні застосовуватися у випадку їх суперечності із правилами, які закріплені у нормативно-правових актах. Таке широке праворозуміння є важливим у сфері прав людини.

  • Права людини – це завжди про державу та людину: права людини обмежують свавілля держави. Напротивагу, коли одна людина, до прикладу, вкрала щось в іншої – це не буде питання порушень прав людини; однак – не розслідування справи з боку правоохоронних органів буде таким порушенням.
  • Права людини – це не весь спектр можливостей, які може мати людина за своє життя, а лише – можливості, які забезпечують базові потреби (життя, здоров’я, гідний рівень існування, свободу самовираження тощо).
  • Оскільки права людини стосуються індивідуально та без винятку кожної людини, то такі права діють для усіх, незалежно від будь-яких ознак: раси, походження, кольору шкіри, майнового стану, політичних поглядів, фізичних чи розумових особливостей тощо.
  • Більшість прав людини можуть бути обмежені, але за дотримання чітких умов і процедури, встановленої законом – тобто, найвищим актом влади в державі.
  • Ні за яких умов людину не може бути піддано катуванню чи жорстокому поводженню, а також – рабству. Ці права є абсолютними.

Розуміння прав людини, яким воно є сьогодні – існувало не завжди. Ми з впевненістю можемо говорити про те, що основи прав людини закладені ще в найдавніших вченнях, в тому числі і в Біблії (не вбий, не вкради…), філософських та релігійних вченнях Давнього Сходу. Тим не менше, у період античності і в пізніші епохи розвитку людства панував рабовласницький лад (який, на жаль – має місце і сьогодні, хоча і в менших масштабах), в середньовічний період проводилася інквізиція, 19 та початок 20 сторіч – це епоха тоталітарних режимів, під час яких здійснювалися масові злочини проти людства в цілому або прицільно щодо окремих груп (геноцид, Голокост, апатрид, сексизм і т.п.).

Ідеї природного характеру прав людини – тобто того, що фундаментальні права людини належать їй від народження, надані їй самою природою – почали активно розвиватися в епоху Просвітництва і тільки наприкінці 18 ст. набули закріплення у формі законодавчих актів окремих країн – Франція, Великобританія, США. Вперше на міжнародному рівні ідея поваги до прав людини закріплена у Статуті ООН, у 1945 році. Однак першим спеціальним документом у сфері прав людини стала Загальна Декларація прав людини, 1948 року. Пізніше, у 1966 році ООН прийняла два Пакти – Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права і Додатковий Протокол до нього, а також Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права. Разом із Декларацією ці Пакти складають Міжнародний Білль (або Хартію) про права людини.

Переглянути коротку історію виникнення та розвитку прав людини можна у цьому відео:

НАПИШІТЬ НАМ




Дякуємо!
Скоро ми зв’яжемося з вами!